Медіація в Греції

Медіацію в Греції регулює Закон №4640/2019. Серед основних положень вищевказаний Закон встановлює коло випадків, коли спір можна направити в медіацію, а саме

• коли сторони погоджуються на таке направлення вже після того, як спір був створений;
• коли суд запропонував сторонам звернутися до медіації, і сторони прийняли цю пропозицію;
• коли медіація була призначена судовим або іншим компетентним органом іншої держави-члена ЄС і подання до медіації не суперечить принципу boni mores і публічному порядку;
• якщо звернення до медіації передбачено Законом ;
• коли спір виникає з договору, укладеного між сторонами, що містить застереження про медіацію.

Загальна вимога Закону щодо направлення спору до медіації полягає в тому, що сторони мають право вільно розпоряджатися об’єктом спору.
Далі вищевказаний Закон прямо забезпечує принцип конфіденційності процесу медіації, який обов’язковий для будь-якого з учасників процесу за умови, що вони включені до документу, що стосується подання конкретного спору до медіації; добровільний характер процесу медіації; право будь-якої сторони залишити медіацію без будь-яких наслідків і без будь-якого обов’язку оголосити своє рішення залишити процес; неосудний характер медіації; нейтральність медіатора; право медіатора мати приватні зустрічі з кожною зі сторін окремо (за/без участі його/її адвоката); зобов’язання сторін бути присутніми особисто під час медіації (за деякими винятками, наприклад у випадку хвороби, неможливості приїхати в інше місце тощо); та зобов’язання сторін користуватися допомогою свого юридичного консультанта (адвоката), щоб знати найважливіші загальні положення Закону, що регулює медіацію. Угода про передачу спору на медіацію має бути в письмовій формі.

Стаття 214B Цивільно-процесуального кодексу Греції передбачає медіацію, яка проводиться суддями після подання відповідної зави будь-якої із зацікавлених сторін, або до, або після подання позову щодо спору приватно-правового характеру. Заява може бути подана як в рамках першої, так і в рамках другої судової інстанції. Кожен суд першої та апеляційної інстанції призначає одного або декількох суддів для проведення медіації на вимогу будь-якої сторони спору, як згадувалось вище. Термін їхніх повноважень становить два роки і може бути продовжений ще на один рік. Окрім того, в якості іншого варіанту, суд на будь-якій стадії провадження може запропонувати учасникам судового процесу вдатися до медіації. Учасники можуть як прийняти, так і відмовитись від такої пропозиції. Якщо вони все ж таки її приймають, суд відкладає справу не більше як на 6 місяців.

Законом № 4540/2019 запроваджено обов’язкову першу зустріч в рамках медіації у випадку конкретних справ:

• сімейні спори, за винятком тих питань, що регулюються обов’язковими диспозиціями законодавства, такі як розлучення, усиновлення тощо;
• спори, щодо яких компетенцію має суд першої інстанції, за умови, що вартість об’єкта спору перевищує тридцять тисяч (30 000, 00) євро;
• справи, щодо яких компетентним є суд першої інстанції з декількома членами.

Відповідно до статті 8 Закону № 4640/2019, що регулює медіацію, угода, досягнута в результаті процесу медіації, набуває зобов’язуючої сили тоді, коли будь-яка сторона спору, або її адвокат, подасть її до секретаріату суду, в якому вже розпочато судове провадження щодо спору, або до секретаріату суду, який би мав предметну компетенцію та територіальну юрисдикцію у випадку, якщо медіація зазнала б невдачі, і будь-яка зі сторін ініціює судовий процес.

Для того, щоб угода набула зобов’язуючої сили, вона має включати положення щодо примусового виконання. В разі, коли угода містить розпорядження, які повинні бути у формі нотаріального акту, ці умови повинні бути виконані для повного виконання зазначеної угоди. Сторона, яка подає угоду в секретаріат суду, як це зазначено вище, повинна сплатити державі мито в розмірі п’ятдесят (50) євро.
Домовленість, досягнута в процесі медіації, може бути використана для реєстрації або закриття іпотеки.

Є кілька положень Закону № 4640/2019, що потребують доопрацювання та/або зміни. Ми згадаємо тут одне з тих, які ми вважаємо найважливішими, а саме пункт про медіацію, який не має належної ефективності. Насправді, Закон передбачає, що угода сторін для звернення до медіації повинна містити опис відповідного спору. Тим не менш, у випадку наявності такого застереження про медіацію, яке передбачає будь-який спір, який виникне внаслідок тлумачення або виконання контракту/договору, в якому міститься це застереження, під час узгодження такого застереження коло можливих спорів невідомо, і тому вони не можуть бути вказані. Як наслідок вважається, що навіть у випадку наявності застереження про медіацію сторони мають повторити письмово свою згоду на передачу свого(їх) спору(ів) на медіацію після виникнення спору(ів). Це, очевидно, може призвести до усунення будь-якої користі такого застереження про медіацію, якщо суди не тлумачитимуть таку вимогу – яка є саме вимогою, продиктованою тлумаченням Закону, а не випливає із самого тексту Закону, – як надмірну та не визнаватимуть – на противагу тому, як вони зараз визнають, – що застереження про медіацію слід дотримуватись.